УДАР мимо?

Початок виборчої кампанії продемонстрував ідеологічне банкрутство партії Віталія Кличка.

Не відбулося об’єднання з «Батьківщиною», це поставило партію УДАР та її лідера Віталія Кличка перед необхідністю шукати свій шлях на електоральній мапі України.

Борючись за моральне лідерство в опозиційному політичному спектрі з Арсенієм Яценюком в рамках протестів проти закону про основи мовної політики під Українським Домом, Віталій Кличко свідомо звузив свою електоральну базу, відмовившись від масштабної експансії на Південь і Схід України.

Тепер бо, дотримуючись жорсткої логіці передвиборної конкуренції, пану Кличко доведеться продемонструвати опозиційним («пост-помаранчевим») виборцям, що він і його партія УДАР більш послідовні, ніж Арсеній Яценюк і «Батьківщина», більш респектабельні, ніж Олег Тягнибок та ВО «Свобода», більш сучасні, ніж Наталія Королевська та «України, Вперед!»

Проте, перші кроки у виборчій кампанії змушують сумніватися в здатності команди Віталія Кличка вирішити цю непросту задачу. Більш того, старт рекламної кампанії партії УДАР змусив експертів згадати про «синдром Кличко» — обвальному падінню його рейтингу з початком виборчої кампанії , що відбувалося вже тричі: в 2006 і 2008 роках на виборах мера Києва і на парламентських виборах 2006 року (Віталій Кличко очолював тоді блок Пора — ПРП). Віталій Кличко і його команда в черговий раз виявляються не на висоті тих вимог, до яких зобов’язує такий високий кредит майбутньої довіри виборців.

Абсолютно не вирішив задачу мобілізації електорату оприлюднений список кандидатів від партії УДАР в мажоритарних округах. Перш за все, в ньому трохи авторитетних політиків — відомий політтехнолог Тарас Березовець нарахував всього п’ять прохідних кандидатів. Проте, основна проблема навіть не в цьому, — список мажоритарників ніяк не відповідає обіцянці «нових осіб у політиці». Багато хто з «висуванців» занадто добре відомі — хто у загальнонаціональній політиці, хто в своїх регіонах, і це дало привід до жорсткої критики кадрової політики партії УДАР з боку опозиційної громадськості.

Інша крайність списку — раніше невідомі широкій публіці кандидати. Проблема в тому, що в політиці «невідома особа» далеко не тотожне «новому обличчю», і цю різницю УДАР відчує вже найближчим часом.

Що ж стосується політичної реклами партії Віталія Кличка, то і тут старт можна описати, як близький до провального. Критика невдалої червоно-білої кольорової гами на розтяжках і незвичного способу лідера (більше відповідного стереотипу протестантського проповідника) на бордах стало вже загальним місцем.

Можна лише доповнити, що текст гасла «Політика може бути чесною / щирою» є прекрасною ілюстрацією до «складнощів перекладу». Присутність американських політконсультантів у виборчій кампанії Віталія Кличка зумовило неминучі алюзії і запозичення з попередньої виборчої кампанії Барака Обами, що пройшла під гаслом «Так, ми можемо!» («Yes We Can!»)

Логічним продовженням використання слова «може», за задумом політконсультантів, має стати гасло «Ми зможемо!» на заключному етапі кампанії. Проблема ж у тому, що переклад модального дієслова «can» як «може», надає фразі (наприклад, вищезазначеного гаслу про політику) імовірнісний відтінок (умовний заставу), що робить гасло слабким і непереконливим. Можливо, точніше за змістом було б «Політика здатна бути чесною / щирою!», Але це звучить ще абсурдніше …

В цілому ж, можна констатувати, що списком мажоритарників і передвиборними гаслами Віталій Кличко, як вже нерідко бувало, поставив чіткий тренд на зниження свого рейтингу, і партії УДАР, відповідно.

І немає ніяких підстав вважати, що кандидати з пропорційною частині повного списку УДАРу, який буде оприлюднений на днях, здатні переломити ситуацію. Швидше, — навпаки.

Дмитро ДЖАНГІРОВ