Домой Досуг и творчество ОЛЕГ ШУЛЬГА: «Театр – така штука, що там працюють не заради грошей»

ОЛЕГ ШУЛЬГА: «Театр – така штука, що там працюють не заради грошей»

25
0

24 серпня відбулася всеукраїнська прем’єра історичного фільму «Червоний», сюжет якого присвячений повстанню під проводом колишнього воїна УПА Данила Червоного в сталінському концтаборі. Одну з головних ролей у картині зіграв наш земляк, актор театру «Віримо» Олег Шульга. Напередодні прем’єри Олег знайшов час, щоб дати інтерв’ю нашому виданню.

Олеже, розкажіть, будь ласка, про себе: звідки Ви родом та як потрапили до знімальної групи фільму «Червоний»?

Я родом з Дніпра, народився тут у 1979 році. Я актор Дніпропетровського театру «Віримо», який, на жаль, ще не всі мешканці Дніпра знають. Працюю в цьому театрі все своє життя. Те, що я зацікавив режисера фільму «Червоний» та кастинг-директора як актор, це виключно завдяки тому, що маю багату практичний акторський досвід.

Але Ви, наскільки нам відомо, маєте не акторську, а технічну освіту?

Так, це правда. Театр «Віримо» розпочинався як аматорський театр і ми були змушені отримувати різну освіту, хто яку міг. Я, наприклад, навчався на нашому фізтесі (фізико-технічний факультет Дніпропетровського національного університету – прим. автора) та отримав спеціальність «інженер-механік ракетно-космічних літальних апаратів». Потім ми працювали на заводах, ще в якихось різних установах, — допоки театр був любительським, усі заробляли на життя, хто де міг. Незважаючи на це, у нас була мета створити справжній театр і, коли у 2003 році ми отримали професійний статус, усі залишили свої сторонні заробітки і з головою поринули в театр, у його розвиток і розбудову.

Проте театр – не надто прибуткова справа, тим більше, що про Ваш театр, як Ви самі підкреслили, знають не всі мешканці міста. То ж для Вас, напевне, головною була творча реалізація, а не банальне бажання заробити грошей, виступаючи на сцені?

Безумовно, так і було. Ми всі мали якісь підробітки, щоб не померти з голоду. Але все одно театр забирає тебе повністю, на 100 %, тому поступово і я, і мої товариші відмовлялися від сторонніх заробітків і зараз ми живемо фінансово так, як нам дозволяє робота в театрі. Театр — така штука, що там працюють не заради грошей.

Якщо не помиляюсь, то фільм «Червоний» — це Ваш кінодебют. Скажіть, чи є в цій ролі щось автобіографічне? Можливо, хтось із Ваших дідів також воював у Другій світовій війні або потрапив до сталінських таборів?

Так, це мій перший досвід роботи в кіно і мені дуже пощастило, що мені довірили таку важливу роль. А щодо автобіографічності, то, дійсно, багато моїх родичів, дідів, воювали на фронтах чи якось потрапляли у вир війни або тоталітарних репресій. Тому я думаю, що подібні історії можна знайти чи не в кожній українській родині.

А Ви не боялися, що Вам довірили таку відповідальну роль, а Ви можете не справитись з цим завданням?

Дійсно, уже після відбору я дуже хвилювався, тому що не мав уявлення, як все це буде відбуватися. Але я сприйняв цей виклик як нормальний аспект акторської професії. Якщо я актор театру, то мушу все вміти. Це — нормальна практика, але, на жаль, не для України. У нашій державі ще донедавна грати в театрі і одночасно зніматися в кіно чи на телебаченні — не було розповсюдженою і звичайною справою. Причина у тому, що кіноіндустрія в Україні ще не надто розвинена. Але ми рівняємось лише на найкращих акторів, на найкращі театри, на ідеальний варіант, тому пропозицію попрацювати на знімальному майданчику я прийняв із радістю. Безумовно, були хвилювання з цього приводу, але не можу сказати, що я боявся. Мабуть, усім нам ще потрібен якийсь час, щоб звикнути до того, що актори театру можуть успішно працювати у кіно.

Які складнощі були під час зйомок? Що для Вас було найважчим?

Складнощі були суто технологічного характеру. В кіно, на відміну від театру, сцени знімають не у хронологічному порядку. Сьогодні ми знімаємо фінал, завтра – середину, потім ще якісь уривки, і все це перемішано. А актор постійно повинен тримати в своїй уяві, що саме ми сьогодні знімаємо, щоб зіграти це якнайкраще. Саме це для мене було незвичним. Але загалом для мене це була цікава і яскрава пригода.

Навіть коли Ви знімалися в бараках, у брудному одязі?

Звичайно. Це ж кіно. Там же не було справжніх клопів або бліх (сміється). Все дійсно було чудово: і партнери, і атмосфера. А справжні бараки, навпаки, давали змогу глибше зануритися в матеріал.

А те, що фільм знімався в Дніпропетровській області, у Кривому Розі, майже вдома, допомагало Вам у роботі?

Це полегшувало процес, тому що я мав змогу після зйомок повертатися до театру на репетиції чи зіграти у виставі. Сама ж криворізька земля, на мій погляд, має складну історію. Це — індустріальне місто, яке виросло за часів Радянської влади. Тут багато шахт, промислових підприємств, чимала кількість і виправних установ. Тому і атмосфера там дуже специфічна. Мабуть, це також зіграло на користь фільмові.

Нещодавно Ви закінчили зйомки у фільмі «Позивний «Бандерас» режисера «Червоного» Зази Буадзе. Як Ви вважаєте, він довірив Вам головну роль у цьому проекті, тому що розгледів Вас як актора у «Червоному», чи, може, якесь значення для нього мав Ваш воєнний досвід? Бо фільм присвячений темі АТО, а Ви майже рік провели на передовій.

Кіно – це все ж таки мистецтво. Тому я вважаю, що для Буадзе в першу чергу важили мої творчі уміння та художні риси. Сподіваюсь, що режисер обрав саме мене, тому що відчув: я зможу все це відтворити як актор, а не через мій воєнний досвід. Оскільки, на жаль, він у нас зараз є у багатьох чоловіків. І, це прикро, але швидше за все, ще у багатьох він буде…

Але ж серед них небагато акторів.

Ви знаєте, є. Є актори. Наприклад, з нашого театру, де акторський колектив налічує всього 25 чоловік, двоє акторів були на війні. Та й в інших театрах, думаю, таких чимало.

Чи допоміг Вам воєнний досвід у роботі над цією роллю?

Так, у дечому допоміг. Але це – не ключове. Бо мій театральний досвід значить більше, ніж воєнний. Тому що я не став професійним військовим за рік, а як актор більше двадцяти років працював у театрі. Я — кращий актор, ніж військовий.

Скажіть, а у Вас у родині ще хтось має якесь відношення до мистецтва?

Так, мій старший брат Ігор. Саме він привів мене до театру «Віримо», де тривалий час був одним з провідних акторів. Взагалі, театр був утворений великою мірою завдяки моєму братові. Зараз він залишив театр, але у фільмі «Позивний «Бандерас» він також зіграв помітну роль, тому я впевнений, що він зможе себе реалізувати як кіноактор.

Як ви вважаєте, те, що Ви зараз знімаєтесь в кіно, допоможе привернути увагу глядачів до Вашого театру? Можливо, люди, побачивши Вас на екрані, захочуть подивитися на Вас і на сцені?

Так, я сподіваюсь, що це буде дуже корисним для розвитку театру, бо не я один знімаюся в кіно з нашої трупи. Зараз стали зніматися і Тарас Шевченко, і Олексій Хільский, і Надія Петренко, і ще кілька акторів. Тобто починає розвиватися українська кіноіндустрія, і для зйомок знаходяться, може, це й дещо зухвало прозвучить, гарні театральні актори. Ми росли професійно і ось настав наш час. Ми з’явимося на екрані, і, сподіваюсь, зацікавимо глядача, привернемо його увагу до нашого театру.

Олег Шульга, актор театру «Віримо» (м. Дніпро). Учасник АТО. Служив у 2014-2015 роках на півночі Луганської області на посаді командира мотострілецького взводу.

Події фільму «Червоний» розвиваються у 1947 році. До сталінського табору потрапляє воїн УПА Данило Червоний, де він мусить пройти крізь пекло і нелюдські умови каторги, переслідування кримінальних ватажків, підлість, зраду і відчай. Данило знаходить в собі сили протистояти репресіям начальника табору і робить відчайдушну спробу вирватися на волю, піднявши перше повстання у таборі.

Добавить комментарий