Неозброєним оком видно, кланово-олігархічна система дала колосальну тріщину. Тому сьогодні не лише українська квазідержава, а і її найбільші бенефіціари — супербагаті та знамениті — постали перед грандіозним викликом.
Псевдовласність неспроможна ефективно відтворюватися в часі, а тому поступово втрачає свою капітальну вартість, знецінюється, морально і фізично руйнується. А схрещена з державними інститутами вона піддає корозії усю державу. Ми стали не лише свідками цього процесу розпаду, а й по-суті, з огляду на прийняті на цьому тижні в Раді закони його «оплачуємо»…
Як відомо, олігархічний лад стартував у 1994-му, а запанував в Україні у 2000-х роках, коли олігархи захопили більшу частину промислових активів країни та опанували парламентський та урядовий органи влади. Після цього різко обірвалася тенденція зростання української економіки…
Іноді можна почути: олігархи не винні, діюча корупційна модель змушує їх діяти за встановленими закулісними правилами. Змушені, але хто їх змушував? Чи не самі вони вирішили іти цим слизьким шляхом? Вони прагнуть до багатства найлегшим способом. Багаті потрібні державі. Але… Між нашими багатими і багатими країн Балтії та країн Польщі є велика різниця.
Нова команда, яка прийшла до влади на здобутках другого Майдану, «задовольнилася» перемогою над авторитарною системою Януковича, яка заперечила свободу, демократію та вільне підприємництво. Чи достатньо цього, аби відповзти від прірви. Очевидно, що ні. Аби не провалитися, і олігархам сьогодні слід суттєво переглянути свої «стратегії».
Є три варіанти як рухатися далі. Один з них на цьому тижні продемонстрував Дмитро Фірташ. Його варіант — це прикинутись, що «великий бізнес» не має провини у тому, що Україна доведена до такого стану. А він, просто, як і всі інші волонтери-патріоти «готовий» профінансувати спасіння держави. Скажімо, наприклад, оплатити «кращих» із кращих експертів світу, аби ті «намалювали» Україні куди їй іти… Ну, і якщо буде потрібно, то ця «команда» навіть готова оплатити якусь частину проїзного квитка для України. Детальніше про цю дорогу і пастки на ній — в матеріалі «Дня» «Чи змінила «Їх» війна»?
Другий варіант шляху позавчора продемонстрував Дніпропетровський губернатор Ігор Коломойський. Ми б назвали цю дорогу — активний бій на внутрішньому фронті старих проблем. У Ігоря Коломойського, слід віддати йому належне, чи не найчутливіша до суспільних настроїв команда. І це — вже другий крок Ігоря Коломойського в «правильному», на нашу думку, напрямку, хоча щодо його щирості на цьому шляху у експертів «Дня», зокрема, все ще є сумніви.
І є єдиний шлях, на який поки що не зважується стати ніхто з наших супербагатих — добровільно переформатуватися в соціально відповідальний бізнес, почати платити борги народу і, зрештою, стати його союзником. Це — те, що ми називаємо варіантом «Дня». Він полягає в тому, щоб осмислено перегорнути сторінку 90-х…
Адже ми, як говорить головний редактор «Дня» Лариса Івшина, не зацікавлені в рімейку тут «Жовтневої революції» під прапорами Третього Майдану. Тому говоримо про цивілізований перехід олігархату на рейки цивілізованого бізнесу. Сидіти на роздерибаненому майні більше не вдасться…
«День» попросив президента Центру ринкових реформ, екс-міністра економіки та екс-голову Фонду Держмайна України Володимира ЛАНОВОГО дати свою оцінку нинішнім діям українських супербагатих та перспективності кожного з вищеперерахованих шляхів їхньої «еволюції». Далі — прямою мовою:
«Ініціатива «Фірташа» — це сигнал, що він присутній в Україні і впливає на її політичне та економічне життя. Особливо конструктивних програм для держави я від нього не чекаю. Швидше за все «надбання» будуть схожі на ті, які нам тут раніше розповідав Глазьєв (Сергій Глазьєв— російський бізнесмен та політик. — Ред.): ми дали «голій-босій» Україні три мільярди доларів, і дамо ще 12 мільярдів… А куди ці гроші підуть? Будемо ЩОСЬ будувати…
Крім того, я боюсь, що те, що робить Фірташ, з огляду на його «гостей» та експертів — це сигнал «підкупу», щоб ми не йшли в Європейський Союз. Мовляв він знайде ТАКІ гроші, що жодна євроінтеграція нам буде не потрібна. У Росії ще дуже багато грошей. Не забуваймо, що це — найбільша фінансова «пральня» світу. Там відмивають купу «брудних грошей». «Чорний нал» заходить в Росію, а звідти вже виходять нібито «інвестиції», «банківські кредити»… І їх використовую, як правило, в політичних «проектах». А те, що робить Фірташ — це політичне завдання. Нічого спільного з українськими національними інтересами це не має. Є задача, поставлена Росією. Я так вважаю.
А Коломойський бореться за різні майнові об’єкти, які або банкрутують в умовах нинішньої економічної ситуації, або підлягають приватизації, відповідно до нового плану розпродажу державної власності. Зараз ті, хто мають гроші, а це — холдинги, які отримали кредити від Національного Банку, збираються скупити підприємства, вартість яких девальвує. В перерахунку на долари й активи підприємств, і заробітна плата в Україні — все пішло стрімко вниз. Тому для тих, хто має долари, вони стають привабливою і доступною здобиччю. От і починається боротьба за ці майнові цінності. Сам Порошенко позавчора заявив, що треба прискорити цей процес приватизації, і Коломойський довкола цієї теми «крутиться»… І навіть його заява про готовність повернути державі незаконно приватизоване, на мою думку, не більше ніж піар хід, на мою думку…
Це — ігри олігархів.
Адже природа олігархату проста — вони беруть у держави все, що можуть взяти, і нічого не віддають, а якщо й часом щось дають, то потім «відшкодовують» собі в десятикратному розмірі. І мені здається, що наші олігархи сьогодні дотримуються тої логіки, що проект під назвою «Україна» закінчується, тому потрібно встигнути забрати з нього все, що в ньому ще залишилось… А держава слабка. Надто влада слабка…
Олігархи ж самі без держави ні на що не спроможні. Найкраще це ілюструється на прикладі Ахметова. Коли на Донбасі провалилась правоохоронна система, він відчув, що хоч який би він «сильний» був, купка «гопників» може підірвати його завод, висунути йому «вимоги»…
Хоча, звичайно, це я узагальнюю з огляду на типологію олігархату і те, що ми бачимо на поверхні. Не слід забувати, що є нормальні люди, і у них є простір для нормальних вчинків».
Залишається процитувати улюбленого для багатьох британця Уінстона Черчіля, що велика криза — це, передусім, ще й великий шанс.
