Війна

Україна знаходиться в стані війни. Чи може ви думали якось інакше? Чи вас ввели в оману результати переговорів в Женеві 17-го квітня 2014 року? Росії до кінця правління Путіна вірити не можна.

Окупація Криму Росією не стала кінцем її контрреволюції. Російська контрреволюція переросла у сепаратистську війну на Сході України.

Деякі ворожі політики заперечують війну на Сході України. Мовляв, на Сході України це зовсім не сепаратистська війна, а такі собі майдани народної волі «почуйте Донбас». А що Донбас вміє говорити тільки зброєю? Це дуже блюзнірська позиція – взяти в руки зброю і вимагати переговорів.

Деякі ворожі політики набираються нахабства порівнювати Майдан у Києві та майдани на Сході України.

Принципова різниця між Майданом у Києві і майданами у містах Сходу України в наступному.

Майдан виступав під українським прапором, майдани на Сході України виступають під ворожим російським прапором.

Майдан виступав за цілісність України, майдани на Сході України виступають за сепаратизм і розкол України.

Майдан виступав за знищення бандитської влади, в той час як на Сході України керованим з Кремля організатором збройних заворушень є саме місцевий криміналітет.

Майдан не озброювався, допоки влада не почала масово вбивати людей, а майдани на Сході України одразу ж озброїлися під тиском російської пропаганди проти уявної, надуманої, брехливої загрози, бо ніхто людей на Сході до того не вбивав і вбивати не збирався.

На Сході України іде війна, прямо організована Росією з опорою на місцевий криміналітет, а подекуди і олігархат.

У нинішньої української влади поки що нема ефективних дій, бо її уявлення про цю війну спрощені.

Україна одна з найбільш хитрих країн, яка воює з Росією і продовжує з нею торгувати. Так бути не має, бо весь світ обриває стосунки з Росією. Якщо ми не готові разом зі світом обривати економічні стосунки з Росією, то чому ми повинні чекати, що за нас це зроблять інші?

Війну не можна виграти, якщо її уникати. Війну не можна виграти, коли ворог глибоко проник в командний склад армії. Війну не можна виграти, коли довго зволікати в нерішучості, для якої завжди знайдуться причини: шкода мирного населення, шкода матеріальних цінностей.

Найменше втрат у війні, коли ворогу здають усе без бою. За простими підрахунками, якщо Україна віддаватиме Росії одну область на місяць, то вона може проіснувати трохи більше двох років.

Війна створює особливі вимоги до існування. Найголовніше – ВІЙНА ПСИХОЛОГІЧНО ІНШИЙ СТАН, НІЖ МИРНЕ ІСНУВАННЯ. Хто під час війни продовжує жити в мирі, стає фактично ворогом, як це не дивно може звучати. Неможливо виграти війну, якщо брати участь в ній так, ніби все ще триває мирний час.

Війна також створює особливі вимоги до управління державою. Якщо з одного боку воює сила, що керується єдиною стратегію, а з іншого боку воює сила, що керується хаотичними діями, які приймаються з запізненням і великими труднощами, то хаос завжди програє стратегічним діям.

Війну неможливо вести засобами демократичної влади. Війна – процес винятково авторитарний. Той, хто кожне рішення під час війни приймає демократичним чином, та ще й в Парламенті шляхом переконання депутатів, частина яких на боці ворога, обов’язково програє.

Неможливо виграти війну, якщо не використовуються всі ресурси. Всі ресурси це означає всі ресурси – бізнесові, банківські, резервні і т.д.

Якщо одна сторона в наступі застосовує сучасну тактику, а інша сторона застосовує в обороні тактику минулого століття, то стара тактика завжди програє сучасній.

Ми поволі сповзаємо в ситуацію громадянської війни. Якщо не почати діяти жорстко, вже за декілька місяців ми будемо знати про це краще, ніж знають жителі колишньої Югославії.

По-перше, держава публічно має визнати стан війни і оголосити на весь світ факти з документальним підтвердженням і чіткою фіксацією ворога. Таємна війна, яку зараз намагається вести Росія, а Україна не від великого розуму намагається наслідувати її, неефективна для сторони, що обороняється. Війна має перестати бути таємною і стати легальною.

Введення надзвичайного, а ще краще військового, стану на частині території України є покращенням нашого стратегічного становища.

Стан війни хоча б на частині території країни дозволяє діяти набагато більш ефективно. Що це означає?

1. Призначення Головнокомандувача, якому на час ведення війни надаються виняткові повноваження, включаючи рішення про арешти зрадників.
2. Створення Штабу військових дій.
3. Призупинення всіх правових імунітетів – для зради не існує законодавчого захисту.
4. Арешт всіх політиків, бізнесменів та банків, як співпрацюють з ворогом.
5. Консолідація активів арештованих структур для цілей війни.
6. Оперативне інформування населення власної країни та світу про військові дії.
7. Створення високоефективної сучасної армії для захисту цілісності України.

Якщо влада на здатна здійснити такі дії через млявість, дезорганізацію чи внутрішню зраду та колабораціонізм з ворогом, то такі дії можуть бути здійснені під тиском Майдану.

Для захисту цілісності України нам потрібно принципово нова армія.

Це означає, що ми повинні на марші здійснити військову реформу. Нам потрібно повернути у війська інститут комісарів (як у французькій революції 1789) чи політруків (як і російській революції 1917), які будуть опікуватися моральним станом військ та забезпечувати революційні вимоги.

Перехід до традиційної української структури війська – сотні, курені і т.д. Повна відмова від радянських номінацій («гвардійські» і т.д.), відмова від радянських нагород і звань.

Формування українського війська за територіальною ознакою, де різні за регіональним складом війська мають різний рівень патріотизму, неприйнятне. Нам потрібно дослідити і знайти найбільш ефективну кадрово-регіональну структуру військ.

Нам потрібні не тільки національна гвардія чи народні ополчення, а війська спецназу, здатні діяти за допомогою тактики «насичуючого впливу». Це тактика для нас нова, але вже добра відома в світі.

Позиційні (окопні) війни відійшли у минуле ще в першій половині ХХ століття. Динамічно-фронтальні війни (коли рухомі фронти протистоять рухомим фронтам) відійшли у минуле в другій половині ХХ століття. Обидві тактики ще називаються платформоцентричними.

Сьогодні війни мають мережевий (мережецентричний) характер, де головними ударними загонами є невеликі групи спецназу, озброєні різноманітною стрілецькою зброєю, гранатами і гранатометами, яким під різні завдання придаються БРМ, БРДМ, БТР, БМП, БМД, гелікоптери, БПЛА, засоби електронної розвідки та РЕБ тощо.

Саме такі мобільні спецзагони, здатні виконувати завдання по захопленню та утримуванню об’єктів різного призначення, демонструє нам сьогодні ворожа армія на території України. Воювати з такою армією за допомогою ударних танкових корпусів чи піхотних підрозділів, тобто за допомогою тактики динамічних фронтальних воєн це просто дурість.

Найголовніше сьогодні це ефективна політика війни:

1. легалізація війни;
2. мобілізація всіх ресурсів;
3. жорсткість і нещадність до зовнішніх і внутрішніх ворогів.

Ніякого компромісу з сепаратистами. Ніяких переговорів під час війни. Єдиною умовою переговорів є припинення збройних конфліктів, звільнення всіх зайнятих адмінбудівель, виведення всіх російських спецзагонів за межі України. З ворогами та озброєними сепаратистами переговорів не ведуть. Той, хто взяв у руки зброю, не має права не переговори з ним.

Ціна, яку ми маємо бути готові заплатити, має бути усвідомлена.

1. Русофобія, яку потім важко буде викорінити тривалий час аж до руйнування імперсько-фашистського режиму в Росії та дезомбування масової свідомості.
2. Розрив всіх економічних зв’язків з Росією.
3. Перехід до військової агресії психологічно. Це важко і веде до підвищення насилля в країні.
4. Військова люстрація колаборантів з ворогом – не поступова, як у мирний час, а радикальна.
5. Націоналізація капіталів всіх сепаратистів, яка очевидно збурить світ бізнесменів, але радикально призупинить сепаратизм в бізнесі.

На війні, як на війні.